Педагогіка милосердя і добра – найвища святиня в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

Педагогіка милосердя і добра – найвища святиня в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

У статті подано аналіз моральних категорій «добро», «радість», «доброзичливість», «щастя», «зло», «насильство», визначено їх сутність; розкрито розуміння цих понять В. О. Сухомлинським, висвітлено головні ідеї релігійного виховання учнів почат­кової школи; розкрито його методичні поради і педагогічні заповіді щодо виховання добра у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження – простежити сутність морального виховання особистості у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

Ключові слова: В. О. Сухомлинський, добро, доброзичливість, зло, насильство,  педагоги, батьки, релігійне виховання, учень, учитель.

Предмет дослідження – педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського щодо морального виховання.

Постановка проблеми. У процесі модернізації змісту початкової шкільної освіти відповідно до зазначених завдань у Державному стандарті початкової загальної освіти (2011р.), навчальних програм для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів
(2012 р.)  виникає необхідність визначення ефективних форм формування моральних цінностей у молодших школярів на основі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського.

Аналіз наукових досліджень. Дослідженням цієї  проблеми присвячено багато робіт учених, які вивчали різні її аспекти. Так, дидактичні і методичні сторони висвітлено в теоріях: Песталоцці, М.С.Вашуленка,О.В.Вашуленко, О.Я. Савченко, Н. Скрипченко, Ш.О. Амонашвілі та ін.

Постановка завдання. Проаналізувати педагогічну спадщину Ва – силя Олександровича Сухомлинського: розкрити розуміння вченим педагогіки добра.

 

   «У дитинстві закладається людський корінь. Жодної людської рисочки природа не відшліфовує - вона закладає, а відшліфовувати нам - батькам, педагогам, суспільству».

                                                                     В. О. Сухомлинський

  «Сильним, досвідченим стає той педагог, який вміє   аналізувати свою працю».

                                                      В.О. Сухомлинський

        Народ, який керується мораллю Добра, Правди і Краси, ніколи не згине, бо це та сіль землі, той цвіт і плід на дереві нації, який робить його незламним.

   В Україні війна, панує зло, жорстокість, насильство, страждають діти, ожило давно забуте поняття «діти війни», які стали свідками щоденної демонстрації жахливого мистецтва насильства і зла. На жаль, будь-який позитив має свій антипод: добро, радість, краса, ненасильство, якими ми повинні оточити наших дітей, несподівано обертаються злом, жорстокістю, насильством.

   У час, коли працював Василь Олександрович Сухомлинський, не можна було уявити, що у сус­пільстві будуть люди, яким належатимуть фабрики, заводи, літаки, кораблі. Нині діти добре розуміють, наскільки змінився соціальний устрій, педагоги, учні, школа. Тому методику В.О.Сухомлинського в сучасній школі втілювати буває нелегко. Але, на наш погляд, вона все ж особливо необхідна у вихо­ванні молодших школярів, дошкільнят, а також у християнській педагогіці.

  Спадщина Василя Сухомлинського належить до таких здобутків, які залишаються у полі зору надов­го. Система видатного педагога наділена здатністю оновлюватися в часі, бо побудована на основі християнського вчення - ідеї добра.

  Як за цих умов дитині стати особистістю? Не втратити себе, жити в гармонії із совістю та бути доброю, щасливою людиною?

  Кожен новий день збільшує часову відстань від того періоду, коли жив і творив Василь Сухомлинський.

    Мислення та доброта, вважав В.Сухомлинський, повинні стати звичайним  станом кожної людини. Вічне протистояння добра і зла завжди було в цен­трі уваги найпроникливіших митців та мислителів. В.О.Сухомлинський належить до їх числа. Він не тільки зрозумів значущість цієї проблеми, а й зро­бив її основною для себе як для педагога. В.Сухом­линський створив таку систему виховання, яка ґрунтується на любові та доброті.

Виклад основного матеріалу. Аналіз педагогічної літератури з цієї проблеми свідчать, що поняття  виховання високих моральних цінностей у дітей присвячена вся творчість видатного педагога В.О.Сухомлинського.

  Кажуть, що краса врятує світ, але нам важко уявити, як це відбудеться. І тому варто звернутися до спадщини В.О.Сухомлинського, кот­рий зумів глибоко зрозуміти цю теорію краси і доб­ра та запропонував на цих засадах наступні поради: «Доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості – радості ніжного доторкнення до живого й красивого. Доброта робить людину чутливою до слова батьків, учителів, товаришів».[1,523]. Доброта робить людину вихованою. Бездушність, безсердечність, жорстокість утверджують у маленькій дитині те, про що мовиться в народному прислів’ї: «Хоч кілок на голові теши ».

  Нам треба виховати людину, про яку народна мудрість зробила таке узагальнення : «І мухи не скривдить …».Це джерело моральної чистоти і сили, безпощадної ненависті до зла. Тільки безмежно добра людина уміє по – справжньому ненавидіти зло й боротися проти нього.

  В.О. Сухомлинський писав: «Маленька дитина мусить бути доброю до всього живого. Тільки за цієї умови вона духовно готується до того, щоб бути вихованою. Тільки доброта відкриває радість буття, радість взаємовідносин в дитячому колективі»[1,523].

  Ці та інші мудрі моральні поради написані і переконливо, легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

  Виховання дітей 6-10 років В.О.Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам вчити дітей добру, любові, милосердю. Дитина не має виростати  байдужою, черствою, а зростати у постійному піклуванні про довкілля, тварин, людей, доглядати і допомагати  їм. У своїх працях педагог переконує, що  у процесі творення людям добра в дітей виховується доброта, людяність, сердечність.

 У своїх працях «Проблеми всебічно розвиненої особистості», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» та ін. Василь Олександрович виклав свої погляди на проблему морального виховання. На його думку моральне виховання - це цілеспрямований і систе­матичний вплив на свідомість та поведінку людей, що формує моральні якості відповідно до ідеалів та принципів моралі.

   Сьогодні, коли творчість В. А. Сухомлинського придбала риси завершеного і логічного цілого, особливо чітко видне значення його книг «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Лист до сина», підготовлених до видання як своєрідна трилогія. Кожна з цих робіт - окремий, самостійний і закінчений добуток. Представлені ж як трилогія, вони розкривають комплекс проблем формування світогляду і виховання підростаючого покоління.

Написані в останній період життя Василя Олександровича, ці книги належать до головних, у багатьох відносинах програмним його працям і у своїй сукупності дають чітке представлення і про педагогічну систему Сухомлинського, і про його особистість як теоретика і педагога-практика.

  Ще Сократ вніс у педагогіку ідею релігійно­го навчання: пізнання істини, добра і досконалости є, за своїм справжнім духом, богопізнанням і служінням Богові. Релігійне навчання сприяє освіті і вдосконаленню всієї особистості вихованця, тому метою релігійного вихований є богоподібність, іншими словами, «піднесення повсякденної людини до істинної людини». Біблія говорить: «Відступись від злого і добре чини, миру шукай і женися за ним» [Псалом 34:1]. «Ухиляйся від злого та добре чини та й навіки живи» [Псалом 37:27].

  Педагог переконливо стверджує, що виховання гума­нізму, людяності здійснюється через творення людям добра. Цій проблемі присвячено більшість його праць. Кожна дитина, вважає педагог, повинна бути щасливою, і в цьому їй має допомогти школа. На думку В.О.Сухомлинського, дитина не може бути щасливою у школі, якщо їй там некомфортно. Педагог наголошував, що у наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборю­вання труднощів, бажання вчитися.  

  Всупереч існуючій на той час практиці, Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя,біль і радість, совість і безсердечність, провину і по­карання, радість покаяння і прощення, духовну автономію особистості, про моральну відповідаль­ність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця.

  Василь Сухомлинський говорив про те, що пере­живають, відчувають діти і як допомогти їм: про проблеми самотності, непотрібності, про нерозу­міння, про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дітей від цього.

  Для учнів надзвичайно важливо, як у школі допо­можуть їм розвинути найцінніші ресурси: розум і серце. Щоб дитина могла мати власну думку, вміла висловити її, адже в майбутньому їй доведеться здійснювати вибір, приймати рішення, які вплива­тимуть на власне життя, на сім'ю та суспільство в ці­лому. Отож дуже важливо, в якій школі і як вчиться дитина. Доброзичливість, дружні стосунки між дітьми, повага створюють передумови для якісного виховання і навчання.

   Василь Олександрович великого значення нада­вав становленню особистості маленької людини вже на початкових етапах шкільного навчання. Оскільки упродовж молодшого шкільного віку від­буваються глибокі психологічні зміни, що торка­ються інтелекту особистості й соціальних стосунків, і цей період є часом народження соціального «Я», то виникає необхідність існування таких предметів, які б допомогли стати досконалою особистістю.

   В.О.Сухомлинський вважав, що необхідно не просто створювати систему цінностей, а й активно утверджувати її своїми діями, протистояти злу, прагнути вдосконалювати суспільні відносини. Навчання в «зелених класах», складання книжок - картинок про природу, подорожі у природу, прове­дення уроків мислення, використання і розв'язання задач із живого задачника, створення казок, напи­сання оповідань, використання пісень, книжок, проведення свят - ці та інші знахідки В.Сухомлинського сприяють засвоєнню моральних цін­ностей дітьми.

  Усвідомлення людиною суспільного обов'язку, перетворення його на внутрішній стимул поведінки формує в неї один із важливих компонентів добра - відповідальність особистості. Реалізовуючи в дії своє розуміння, учень обирає ті вчинки, які дають користь суспільству, ближнім людям. В.О.Сухом­линський вважав, що засвоєння вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається «азбука мо­ральної культури» є провідним елементом форму­вання культури особистості. Норми моральності за В.Сухомлинським - важливе «джерело почуття гро­мадянського обов'язку», «почуття вдячності людям».

  Найважливішою складовою морального вихо­вання є становлення істин, норм та правил мораль­ної культури. В.Сухомлинський був переконаний у тому, що у переживаннях краси і величі вчинків - корінь утвердження істин моральної культури, неп­римиренності дитини до порушень істин, норм та правил моральної культури.

  Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, пород­жена несправедливістю. Відчуваючи байдуже став­лення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. В її серці поселяється підозра, зневіра в людей, а це породжує озлобленість.

  Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям добро: любов, допомогу. Добрий не буває агресив­ним і ніколи не буде нав'язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.

Педагогіка добра у спадщині В.О. Сухомлинського це :

·              щастя

·              радість

·              доброта

·              щедріть

·              доброзичливість

·              моральна чистота

·              любов

·              чуйність

·              милосердя

·              співчуття, співпереживання

·              уважність та ін.

   Основна ознака добра - безкорисливість. Дитя­че щастя егоїстичне за своєю природою: блага, створені для дитини старшими, вона сприймає, як щось само собою зрозуміле, їй здається, що мати і батько для того й існують, щоб давати їй радощі, задоволення. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що всі повинні працювати на неї, що головне — її особис­ті потреби, а все інше - другорядне. Щоб запобігти такій небезпеці, важливо пробуджувати і розвивати в дитини почуття вдячності.

  Як досягти цього? В.О.Сухомлинський писав: «Доброти, як грамоти, людину треба вчити» [1,с.525]. Нерідко ми буваємо свідками парадоксального, на перший погляд, факту: в хорошій трудовій сім'ї, де батьки віддають дітям усі сили свого серця, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання. А вони не можуть самі собою розвинути моральне почуття.

  Воно виникає тільки тоді, коли ми долучаємо дітей до вищої людської радості - радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

  Найголовніше, на мою думку, вчити дитину бачити і почувати, розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська «радість - жити для людей» [2, с. 212].

  Шкільна програма початкової школи передбачає вивчення 22 літературних творів-мініатюр педагога на уроках читання. Це казки, оповідання, легенди. Художні твори видатного педагога спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного ана­лізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. У зверненні до дітей В.О.Сухомлинський писав: « Люби людей. Любов до людей – це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною» [2, с.188].

   Тому кожен урок починаю з «ранкових зустрічей», де учні в цікавій формі бажають один одному здоров’я і добра, гарного самопочуття, спокою душі.

Часто згадуємо оповідання В.О. Сухомлинського «Добре слово».В ньому розповідається про діда Олександра, який жив біля школи. До самої хати діти приносили відро з водою. «Добра вам і щастя, дідусю!» - щебечуть діти й біжать у школу. « Я живу, можливо, тільки тому, що  в мене є ці маленькі друзі, - розповідає дід Олександр.

- В безсонну ніч я чекаю дня лише для того, щоб  у ту хвилину, коли продзеленчить дзвоник на перерву, взяти відро й піти по воду. Чекаю цієї миті, знаючи. Що вона несе мені довгождану зустріч з дітьми, які спитають:

- Як ваше  здоров’я, дідусю? Чекаю тієї хвилини прощання, коли почую:

- Добра вам і щастя, дідусю.

Збагнімо ці слова ! Ми говоримо і згораємо в ім’я того, щоб єднати людей узами добрих побажань. «Щоб людині хотілося жити від того, що поряд з нею живуть люди»,-так писав В.О. Сухомлинський [2, с.193].

  Я  спеціально проводжу бесіди з дітьми щодо людських відносин, які заховалися в словах «Здрастуйте», «Добрий день». З малих років учися жити так, щоб тобі було приємно, коли ти робиш добре для людей, і неприємно, коли ти зробив щось погане, негідне».

  Майбутнє вихованця залежить від того, що він знає, любить і може. Саме тому педагоги уточнюють мету морального виховання: виховай людину розумну, мораль­ну, діяльну і творчу. Згідно з цим, виховання передбачає прагнення до самовідданості й великодушності, повагу до прав інших людей, чесність і мужність при виконанні своїх обов'язків, справедливість і безкорисливу любов. Ці чесноти морального характеру визначають гідність людини.

    Учням, наголошують педагоги, потрібно прислухати­ся до того, що їм про світ і життя розповідають прекрасні музи, не лише для того, щоб стати митцями, композито­рами, поетами, а також, щоб дух звикав до чистих та піднесених  настроїв. З естетичним змістом треба ознайомитися там, де він втілюється у прекрасні форми. З самих понять не можемо пізнати, що таке дружба і гармонія, радість і ніжність, шляхетність і краса, ми їх можемо бачити в прекрасних формах і виділяти із них ідеї, що їх ці форми втілюють. Людина повинна пережити, відчути цей естетичний та моральний дух як явище.

  Можемо стверджувати, що метою педагогіки є удос­коналення духу людини, його освіта у всіх її виявах, тобто потрібно виховати людину розумну, моральну і творчу - гідну людину, як образ і подобу Божу. Ідеал освіти пов'яза­ний із певними вимогами до вчителя.

   Пріоритетним у вихованні є не виховна система, а осо­бистість людини, позаяк основною метою педагогіки є ви­ховати гідну людську особу. Християнство створює люди­ні умови для реалізації в ній особи. Вона здійснюється через гармонійне поєднання любові до Бога і ближнього, у здійсненні яких людина вбачає сенс особистого життя. «Людина народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не відомою порошинкою. Людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний» -, так писав В.О. Сухомлинський [2, с.368].

   Учитель є носієм прекрасного й доброго. Саме цим він збагачує душі своїх учнів, які повинні бути досконалими і прекрасними. Через виховання вчитель посилює в душах природне натхнення, він повинен викликати у вихован­ців любов до цього світу, в якому об'єднується добро, істи­на й краса. Дві суттєві властивості підкреслюють високу моральність вихователя - авторитет і любов. Якщо учень не довіряє педагогові, і якщо між ними не існує тісного морального зв'язку, то покарання не виховує, а лише озлоблює. Авторитет вихователя сам собою підкоряє волю учня і утримує її від свавілля. У дитячих серцях з'являється повага й довіра до вихователя, до його порад і настанов. Учитель набуває авторитету завдяки розумові й волі, і відкривається він у послідовності, суворій закон­ності і справедливості дій, Авторитетом не буде той учи­тель, для якого думка учнів стає правилом його діяльності і вже не він є авторитетом для учнів, а вони для нього. Коли ж учитель має повний авторитет перед своїми вихо­ванцями, тоді в його особі учні бачать зразок для своїх переконань і для своєї волі. Вони вірять в істину, тому що вірять своєму вчителеві, який вірить у цю істину.

   Заперечуючи насильство і Зло, ми цим самим стверджуємо, що вони не є неминучими, їх можна позбутися, людина може бути вільною у своїх діях і поведінці, якщо з раннього віку виховувати дітей в оточенні Добра, Любові і Радощів, навчити дитину завжди прагнути Добра, творити Добро, дарувати іншим. Радість своєю поведінкою, справами і словами, уникати і соромитися будь-якого Зла і насильства.

    Що ж розумів В. О. Сухомлинський у сенсі феноменів «добро», «доброта» і «доброзичливість»?

Добро, за В. О. Сухомлинським, це насамперед мірка, з якою людина підходить до пояснення й оцінки людських стосунків; «охоронець совісті людини, спонукач моральної, непохитної, духовної стійкості, ідейної мужності» [2, 229].

   Ідею Добра вчений пов’язує з патріотичним вихованням, якого так не вистачає сьогодні у вихованні молоді. Актуальними, своєчасними і далекоглядними є настанови В. О. Сухомлинського щодо взаємозв’язку виховання добра як моральної категорії і ставлення майбутніх громадян до долі своєї рідної землі і Батьківщини. Сьогодні не можна не пригадати такі поради педагога, як – цитую: «Ніколи не забувай про свою теплу, затишну колиску, з якої ти вилетів, як пташеня, щоб якби не вона – ти був би ніщо, перед тобою не відчинилися б двері у величезний світ Батьківщини» [2, 167].

  В.О. Сухомлинський прагнув, щоб  батьки. Вихователі, як вогню боялися дитячої жалості до самого себе. «Хникання, сльози від найменшого болю – це живуче насіння егоїзму і боягузтва, відступництва і зрадництва» [2, 174].

  Глибокий аналіз педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського щодо розуміння ним складників моральних категорій Добра і Зла, дозволив класифікувати їх за двома напрямами – позитивними і негативними рисами особистості.

   На жаль, прояви Зла досить широко розповсюджуються у своїх проявах, а саме:

·              егоїзм

·              байдужість

·              лицемірство

·              жорстокість

·              брехливість

·              злочинність

·              злослів’я

·              боягузтво

·              безвідповідальність

·              злорадство

·              безвільність

·              насильство

·              зрада

·              плазування

·              недбальство

·              пасивність.

  Щоб уникнути в поведінці дітей будь-яких проявів зла, В. О. Сухомлинський в уявлюваних діалогах з дітьми, педагогами і батьками пропонує дотримуватись і реалізовувати висловлені ним педагогічні заповіді як мету виховання.

10  правил: Чого   не  можна робити?

1.Не можна   ледарювати,  коли    всі  працюють.

2.Не можна   сміятися   над   старістю   і старими   людьми,  про старість   треба   говорити   тільки  з   повагою.

3. Не можна  заходити  в  суперечку з  шанованими  і   дорослими   людьми,  особливо  зі   старшими.

4.Не можна  виявляти   незадоволення  тим,  що  в  тебе  немає якоїсь   речі.

5.Не можна  допускати,   щоб   мати   давала   тобі  те,  чого   вона не   бере   собі.

6.Не можна  робити   того,  що осуджують   старші.

7.Не можна  залишати  старшу рідну  людину   одинокою.

8.Не можна   збиратися   в  дорогу, не  спитавши   дозволу   і   поради у   старших.

9.Не можна   сідати  до  столу,  не запросивши   старшого.

10.Не можна  сидіти,   коли   стоїть доросла,   особливо   літня   людина, тим   більше   жінка.                                                                    

                                                                                                         Поради В.О.Сухомлинського

  Василь Олександрович говорив про виховання як творення дитини. Особливого значення він  надавав вихованню добрих почуттів, адже в молодшому шкільному віці закладаються основи.      «Такі поняття, як добро й зло, справедливість і несправедливість, правда і брехня, щирість і лицемірство, вірність і зрадливість, краса й паскудство, що усвідомлюються в цьому віці в образі яскравих картин і уявлень, лишаються в емоційній пам’яті на все життя»

[1, с.258]. Організовуючи уроки та виховні заходи у початкових  класах, я часто звертаюся до педагогічних надбань В.Сухомлинського. За своє кредо педагогічної діяльності я взяла ідею Василя Олександровича, що школа не повинна забирати в  малюків  їхніх «дитячих радощів», вона має бути школою радісної напруги, школою щасливого пізнання світу.

  Я намагаюсь  виростити дітей добрими людьми, які були б не байдужими до людського горя та один одного. Дуже хочеться, щоб іскорка доброти, милосердя, справедливості та співчуття, яка горить в очах моїх дітей, з роками перетворилася на багаття і щоб вони виростали справжніми людьми.

   На  уроках «Я і Україна. Громадянська освіта» в 3 класі ми даємо системні цілісні знання про людину. Цей предмет має сприяти формуванню у дітей потреби пізнавати світ та людину в ньому як суспіль­ну істоту, вчити дискутувати, висловлювати власні судження, доводити свою думку, виховувати почут­тя патріотизму. Підбираю на урок такі оповідання цього педагога, які вчать розрізняти добрі та погані вчинки, стараємося творити добро, застерігаємо один одного від зла.

  На думку видатного педагога, головне у роботі вчителя — це всебічний розвиток учня з урахуванням його індивідуальних особливостей і потреб.

  Спираючись на педагогічну спадщину В.О.Су­хомлинського, під час роботи створюю в класі всі можливості для розвитку таланту дитини. На уроках громадянської освіти використовуємо ті засоби, що і в «Школі радості»: неформальне спілкування педа­гога з учнями не тільки в позаурочний час, а й під час уроків; переважання позитивних оцінок, а іноді повна відмова від оцінок; увага до позаурочного життя (походи, екскурсії, вистави, гуртки); голов­ний критерій у роботі вчителя - терпіння та любов до дітей; активна участь батьків у житті школи; дружні стосунки між дітьми в класі, незалежно від навчальних успіхів.

   Любов до живого, творення живого й ніжного дає  маленькій людині велике щастя: вона стає здатною нести в своїй душі щось безмежно дороге, рідне.  У цій школі під блакитним небом, серед приро­ди, в лісі, біля вогнища в надвечір'ї діти співпрацю­ють, а не змагаються. В.О.Сухомлинський запропо­нував власну систему навчання і назвав її «уроками мислення». Вважаємо, що уроки громадянської освіти сприяють розвитку вміння спостерігати за явищами навколишнього світу, збагачують життє­вий та чуттєвий досвід, розвивають уміння порів­нювати й узагальнювати предмети, будувати гіпотези і самостійно робити висновки, покращують мис­лення і мовлення дітей, розширюють пізнавальні інтереси, спонукають до творчості засобами слова, розвивають уяву, фантазію та пам'ять.

  Величезне значення для виховання молодших школярів мають твори Василя Сухомлинського, які використовуємо на уроках. Уже з початку навчаль­ного року обговорюємо казку «Найщасливіша людина на землі». Діти дізнаються з твору, що праматір помирає щасливою, бо її найменша онука Віра, яка довго не мала дітей, народила маля, а найбільше щастя на землі — давати життя іншій людині.

 Висока моральна позиція видатного  педагога виявляється і в його ставленні до сім’ї. У багатьох своїх творах педагог показав, як розвиток особистості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

 Оповідання Василя Сухомлинського «Усі добрі люди — одна сім'я» допомагає учням зрозуміти, що люди — це одна велика сім'я. І вони повинні пам'ятати про свій родовід, з пошаною ставитися до членів свого роду.

 У багатій спадщині В.О. Сухомлинського окремо слід відзначити педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями обнародуванні уже після смерті їх автора.

   Педагогічні казки В.О. Сухомлинського нібито опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між собою.

Педагог писав: «Дорожи честю сім’ї. Знай, що твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивим» [2, с.206]. Отже, дружні стосунки між членами родини, доброзичлива атмосфера, злагода, взаємо­повага, любов і поступливість батьків у ставленні одне до одного — головна сила виховного впливу на дитину. Сім'я — це те середовище, де лю­дина повинна вчитися творити добро. «Жити для людей – це значить бути справжнім сином, справжньою дочкою для батьків. Уміти жити для людей. Це уміння набувається за підручником багатовікової мудрості, народної моралі, досвіду багатьох поколінь. Пам’ятай, що у світі завжди є  і будуть люди, старші за тебе – можливо не за роками, а моральним багатством, достоїнством, правом на повагу» [2,с.212]. Адже те, що набувається в сім'ї, зберігається дитиною упродовж усього життя. Від гармонійності та стабільності стосунків у сім'ї, її психологічного клімату, морального здоров'я, пану­вання естетичних смаків та етичних норм поведінки залежить і рівень розвитку суспільства, бо якщо дитина росте в обстановці безсердечності, вона буде байдужою до краси і добра.

  На уроках пропонуємо намалювати родовідне дерево. Під час цієї роботи діти дізнаються про життя своїх рідних, тобто, розвивають допитливість та пізнавальний інтерес.

  Вивчаючи тему про справедливість та милосердя, діти з хвилюванням слухають оповідання «Миколі стало легше». Миколка ніяк не міг забути випадок з бабусею Мариною, коли він не тільки не допоміг ста­ренькій, а ще й сміявся з неї. Йому стало легше лише тоді, коли попросив пробачення на могилі бабусі.

Діти, аналізуючи твори, добирають прислів'я та приказки на задану тему. На уроках складають діалоги: «Що таке милосердя?», «Що таке справедливість?».

  Вивчаючи тему «Делікатність», здається, важко знайти якийсь інший твір, який так глибоко змусив би замислитися над питанням: чому так важливо бути делікатним. Діти висловлюють свої думки і за­певняють, що вони, коли потраплять у подібну ситуацію, будуть такими ж делікатними, як дів­чатка з цього оповідання.

  А прочитавши оповідання «Образливе слово», пам'ятатимуть, що образливе, грубе слово ранить серце і душу. Діти висловлюють свої думки про те, що рана від колючки загоїться й сліду не залишиться, а ра­на від слова заживе, проте глибокий слід зостанеться.

  Навчити дітей бути самостійними, працьовити­ми допоможе оповідання «Чому мама так хвалить Люду?». Діти з великим хвилюванням обговорюють оповідання «Перестелимо постіль дідусеві». На прик­ладі цього оповідання виховується у дітей доброта. На таких уроках учні фантазують, розмірковуючи на що схожа доброта: на мамину усмішку, веселку, тепле сонечко.

  Василь Сухомлинський рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед природи. Пере­віряючи спостережливість дітей, пропонуємо помір­кувати: «Де в природі можна взяти барви, щоб опи­сати доброту?» Таке завдання сприяє розвитку зв'яз­ного мовлення дітей, збагачується їхній словниковий запас.   Пропонуємо Пригадати всі відомі образи добра і зла, намалювати їх.

 Діти розмірковують і пишуть невеличкі твори «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжу­ється, щоб...». У своїх роботах учні мислять по-різному: одні викладають свої думки стисло, чітко, а інші - використовують різні порівняння.

  Усі творчі роботи учні записують у власну кни­жечку, до неї занотовують і правила доброти, дружби, ввічливої людини, які складають самостійно. Пи­шуть власні казки про дружбу, байдужість.

   Доброта і милосердя починається з любові до природи, адже людина її частинка. З перших днів перебування у школі мої вихованці доглядають за кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, збирають насіння квітів, щоб навесні висіяти їх на клумбі біля школи.

  Систематично і послідовно знайомлю учнів з природою своєї місцевості. Відбувається це через спостереження. Вже під час прогулянки в шкільний сад учні спостерігають за змінами в живій та неживій природі, за працею людей восени, обстежують і виявляють ті рослини, що потребують охорони. Вважаю,  якщо дитині зламаний кущик чи дерево болем у серці відгукнеться, то вона до всього живого милосердною буде, захищатиме природу, навколишнє середовище.

  Із задоволенням готуються мої учні до свят: «Зустрічаємо пернатих друзів»,  «А вже весна,  а вже красна», «Стрітення».

  Після проведення морально – етичних вправ: «Боляче буває всім», «Чому плаче берізка?», «Якби тварини вміли говорити» - разом з учнями складаємо «Книгу скарг». У ній об’єкти природи скаржаться на погане ставлення людини до них.

 Щоб поєднати емоційне та інтелектуальне сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю школярів, пропоную дослідницькі завдання на встановлення причиново-наслідкових зв’язків. Учні самостійно обирають тему дослідження.      Об’єднуються в групи і працюють над створенням проектних

робіт : «Навіщо п’ють воду?», «Без чого людина не може прожити навіть кілька хвилин?», «Що може рости?» , «Як ми можемо допомогти природі?», «Хто однаково всіх любить, всіх однаково голубить?», «Чому буває сумне сонце?», «Як залишити після себе добру пам’ять на Землі?».

     Відповідаючи на  поставленні запитання, зіставляючи отримані дані, учні не лише набувають певних екологічних знань, а й переконуються, як допомогти маленькій пташці, що випала з гнізда, взлетіти, підв’язують зламане крильце голуба, зігрівають теплом свого тіла змерзлу тваринку, вчаться бути добрими та милосердними.

  І я хочу, щоб мої учні мали можливість ще й ще раз  осмислити, як ми живемо, для чого живемо, що робимо не так. Щоб кожен із нас мав можливість зазирнути в найпотаємніші куточки своєї душі. Але уже з низької висоти:  «І  зваж, і переваж, а хто є ти. А зваживши нікого не вини». Починай із себе. Якось священик зустрів на вулиці жебрачку, котра просила милостиню. Вона розповіла історію свого життя. Була колись молодою, вродливою, багата, жила в своє задоволення, мала все, чого душа забажає. І все це призвело її до такого жалюгідного стану. Чи ми з вами часом не схожі на цю жебрачку? Так, ми моральні жебраки, бо маючи все, стоїмо на краю прірви. «То те нам спати не дає, то се. Придбав одне – дивись за іншим помчав. Ми рятуємо нині землі і води, бо дійшли до крайньої межі. А чому? Чому довкола стільки зла?»

  Милосердя і доброта – два крила, на яких тримається людство. Без них воно просто загине. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні, а тверда земля не хитається під ногами. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність. Невже для того, щоб витіснити доброту із нашого серця, потрібен землетрус? Що сталося з душею людини? Хто винен? З чого все почалося? Ці питання хвилювали мене на початку своєї педагогічної діяльності і хвилюють і зараз, хоч за плечима вже 30 років стажу. Як нам хочеться чути  завжди в класі добрі, ласкаві слова. Бо жорстокі, черстві глибоко ранять душу, можуть навіки вбити.

  В.О. Сухомлинський наголошував : «Людина за своєю природою ані добра, ані зла. Вона однаково здатна чинити як добро, так і зло. Зробити висновок, доброю чи злою є певна людина, можливо, лише дізнавшись про її діяльність. Людина майже постійно опиняється у ситуаціях, коли змушена самостійно вибирати і вирішувати, як саме має вчинити»

  Отже, В.О. Сухомлинський прийшов до висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою.

Висновки і перспективи досліджень.

  Отже, дорослі (вихователі, педагоги, батьки) повинні бути прикладом для дітей, робити добро і спрямовувати дітей на такі прояви добра, як чемність, милосердя, співчуття, милосердя, поступливість, добродіяння.

   Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою, людяністю, добротою.

   Школа мислення, школа під блакитним небом, школа радості В.Сухомлинського стала відомою у всьому світі, а його методика виховання серцем - дороговказом для сучасної педагогіки та майбутніх поколінь.

   У важкий час живемо ми нині, багато горя і біди довкола, але мусимо жити, сіяти добро в людських душах, бути милосердними. Іноді здається, що зло перемогло. Це тому, що про нього всі говорять, пишуть, з екранів телевізорів на нас часто дивлять­ся не люди, а звірі в людській подобі: вбивці, гра­біжники. Але добрих людей значно більше! Просто вони чинять свої благодійні справи мовчки, не афішуючи їх.

   Тож пам'ятайте, що доброта — ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують вас слова геніального поета Т.Г.Шевченка: «Раз добром нагрі­те серце — вік не охолоне».

   Кожен із нас повинен знати і відчувати, що на на­шій совісті - доля дітей, що від нашої духовної куль­тури та ідейного багатства залежать розум, здоров'я, щастя покоління, яке виховує сучасна школа. Василь Сухомлинський мріяв, щоб усі діти вирос­тали добрими, чуйними, дружніми, товариськими, щедрими і щирими. Я вірю, що так воно і буде. Хай у кожному серденьку живе доброта, любов до людей і навколишнього світу.

   Я намагаюсь виростити дітей добрими людьми, які б не  були байдужими до людського горя та один одного. Дуже хочеться, щоб іскорка доброти, милосердя, справедливості та співчуття, яка горить в очах моїх дітей, з роками перетворилася на багаття і щоб вони виросли справжніми людьми.

Запам'ятай, моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити.

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

  «Добрі почуття - це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш» - так писав В.О.Сухомлинський. І кожен учитель, кожна людина, мають нести іншим людям добро. Допомогти в цьому нам можуть твори, педа­гогічна система, розроблена В.О.Сухомлинським, і його життя, яке є взірцем високої духовності.

  Отже, творча спадщина В.О.Сухомлинського пе­реконує нас у різноманітності педагогічних підходів до формування особистості учня. Нині, у період актив­них пошуків ефективних методів виховання на гума­ністичних цінностях, практична діяльність Василя Олександровича є надійним помічником учителю, вихователю у вирішенні цих важливих завдань.