Спадщина В.О.Сухомлинського. “Формування духовного світу особистості школяра у творчій спадщині В.О. Сухомлинського та в сучасних наукових доробках”

Формування духовного світу особистості школяра у творчій спадщині  В.О. Сухомлинського та в сучасних наукових   доробках

 

Усе починається зі школи

Що найголовніше було в моєму житті?

Без роздумів відповідаю: любов до дітей.

В.О. Сухомлинський

     «Виховання – це насамперед людинознавство. Без знання дитини – її розумового розвитку, мислення, інтересів, захоплень, задатків, нахилів – немає виховання». Так колись сказав мудрий педагог Василь Сухомлинський . Школа це маленька держава. І у цій державі мають бути особливі закони, звичаї та традиції, сутність та спрямованість яких визначаються ідеями та мріями, що народжуються багатою дитячою фантазією і бажанням залишити після себе добрі справи…

              Василь Сухомлинський – великий українець, славетний педагог-гуманіст, директор сільської школи, мислитель і дитячий письменник.  Василь Олександрович усього себе подвижницьки віддав дітям , школі. Справі навчання, виховання, гармонійного розвитку гуманної особистості він присвятив самовіддану і титанічну працю, сумлінні турботи, зусилля волі та інтелектуальну енергію. Нині варто більше говорити про його спадщину як про авторську систему гуманістичних поглядів, що вже стали органічною складовою розвитку сучасної освіти й педагогічної науки в Україні та вдосконалення діяльності школи.

     Василь Олександрович  – людина романтична, омріяна і водночас дуже практична, цілеспрямована, налаштована на конкретні справи, яких йому особисто і разом з колективом вдалося здійснити безліч. Із цих справ, що спочатку поставали як мрія, склалася педагогіка Сухомлинського  – “педагогіка життя”, “педагогіка конкретної дії”, що увібрала цінності гуманної педагогіки, української народної педагогіки і винятково багатий, глибоко осмислений досвід творчої праці усіх, хто вірив директору, йшов за ним і наполегливо створював нову школу.

     Павлиська середня школа  - прекрасний, оригінальний взірець виховної системи сільської школи. В її основі – авторська концепція, розроблена ним у 60 –ті роки ХХ століття. Вона базується на ідеях виховних центрів, виховного простору, творчої, соціально значимої праці.

                   Сухомлинський створив психолого-педагогічну систему ,в якій усе зосереджено навколо дитини – людини. Це надзвичайно потужна і напрочуд гуманістична педагогіка, побудована на утвердженні тієї філософської істини, що освіта, виховання й розвиток людини – це передусім утвердження гармонії розуму і серця, де все-таки серцю, за образним висловлюванням Василя Олександровича, належить найніжніша і найтонша мелодія.

     Система нових державних стандартів передбачає оптимальне поєднання гуманітарного, природничо-математичного і технічного компонентів освіти, подолання однобічного технократизму, раціональне поєднання у навчально-виховному процесі класичної спадщини та сучасних досягнень, широке впровадження нових інформаційних технологій.

     Сільська школа входить у цей процес із своїми особливостями і оціночними критеріями.

     Глибоко вивчаючи спадщину видатного українського педагога, вчителя, директора Павлиської середньої школи В.О. Сухомлинського   педагогічний колектив  Миронівської  загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів активно втілює в життя ідеї великого педагога. Провідною ідеєю виховної системи є систематична, спільна, творча, соціально значима праця. Все, що є у школі, навколо неї, зроблене руками дітей, їх батьків, педагогів.

    Усі близькі й далекі наші плани починаються зі школи. Саме тут, у стінах школи, починають формуватися, набувати знань і морального здоров’я наші діти, онуки, і чи будуть вони громадянами, гідними своєї країни й свого часу, залежить від школи та уваги до її справ усієї нашої громадськості.

   Щоб успішно розв’язати поставлені завдання, наш педагогічний колектив постійно шукає шляхи й форми підвищення якості навчання й виховання учнів. Формування громадської активності, підготовки їх до участі в трудових і суспільно-політичних справах країни.

  На осінніх канікулах відбудуться шкільні педагогічні читання за творчою спадщиною В.О. Сухомлинського . В них візьмуть  участь всі вчителі школи. Вони розповідатимуть  про те, як у своїй роботі  використовують поради В.О. Сухомлинського, впроваджують в навчально-виховний процес його гуманістичні ідеї.

    Ми вважаємо, що успіх у вихованні значною мірою залежить від ставлення дітей до школи. Байдужість, звичайне перебування в ній, безбарвність навчальних буднів – ось де початок халатності у навчанні й порушень дисципліни на уроці, громадської пасивності. Від любові до школи, діяльної, активної, бере початок багато кращих поривань душі. 

Уся робота учительського колективу спрямована на те, щоб наша школа була школою радості для дітей.

        Навчальна діяльність учнів постійно перебуває в полі зору педагогічного колективу, адже першою, найважливішою працею учня , його обов’язком є навчання. Тому проводимо в школі щотижневі  огляди учнівської старанності, наполегливості, працелюбності.

   Ми прагнемо виховувати у дітей почуття дбайливості, привчаємо до порядку, чистоти, краси, самостійності. З цією метою учні постійно контролюють стан збереження й використання шкільного приладдя, підручників. Щороку проводиться конкурс “Кращий кабінет”.

   Декілька слів хочеться сказати про уроки «мислення серед природи» в нашій школі. Ці уроки дають можливість школярам відчути та зрозуміти природу, явища навколишнього середовища, відчути красу реального світу, її невичерпність і неповторність.

     Дітям подобаються уроки на яких навчальний матеріал поєднується з подорожами на природу, по населеному пункту. А особливо запам’ятовуються зустрічі з народними умільцями: робота по дереву – Дудник В. В. 

      Учні та вчителі школи шанують традиції своїх пращурів, проводячи різноманітні виховні заходи. Традиційними стали українські вечорниці, “посиденьки” та інше. Учителі багато роблять для того, щоб діти знали і пам’ятали традиції та звичаї свого народу. Батьки теж із задоволенням приймають участь в підготовці свят, інколи проявляють неабиякий артистизм. Такі свята, як українські вечорниці, потрібні всім нам, бо це наша історія, а як говорить народна мудрість, ”хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”. На нашу думку, традиції українського народу, втілені у шкільні виховні заходи, діти понесуть у свої родини.

      Напередодні Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій ,  в школі проводимо акцію «Запали свічку».   Вшановуємо пам’ять безвинних жертв найбільшої трагедії нашого народу, яка забрала життя мільйонів людей, Голодомор 1932-1933 років. В школі збираються не тільки вчителі та учні, приходять і батьки учнів, жителі села.. Це історія села, важкі фрагменти про голодомор, смертельні пазурі якого відчувала мало не кожна родина.  Багато з тих, хто пережив страхіття 1932-1933 років і досі не можуть говорити про події того часу. Психіка цих людей назавжди зазнала невиліковних травм, коли думка про їжу тьмарила все єство людини. Молитвою, хвилиною мовчання, запаленими свічками всі присутні вшанували пам’ять тих, хто у страшних муках відійшов з життя. І нехай не згасає той вогонь, бо це потрібно, щоб жити, ростити хліб, ніколи не допустити повторень страхіть.

                   Чимало уваги наші педагоги приділяють природоохоронній роботі. Охорона природи, раціональне використання людиною її багатств – важлива загальнодержавна і загальнонародна справа. Охорона природи – обов”зок кожної людини. Сама дитина – частка природи. Тож школа в природничому середовищі формує в учнів ціннісне до нього ставлення. Життя, навчання, праця в тісній співдружності з природою, від якої в значній мірі залежить і економіка, і добробут селянина, його погляди на світ, зрештою його естетичні смаки – все це позначається і на інтелектуальному, і на емоційно-естетичному розвитку вихованця сільської школи. Недарма кажуть , що більшість поетів народжується в селі, а вмирає в сучасному змеханізованому місті з його благами цивілізації.

      Наша школа виховує школярів у дусі любові до рідної природи і охорони навколишнього середовища.

      Освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, різних масових заходів.

     Учні нашої школи часто виступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришів, беруть участь у озелененні школи і села, охороняють рідкісні рослини і тварини, розчищають джерельця, вивчають місцеву флору і фауну.

    Діти  вирощують розсаду квітів, яку потім розсаджують біля пам’ятників, на братських могилах.

     Восени учні збирають опале листя, щоб уникнути шкідливих викидів в атмосферу, його не спалюють, а виносять на шкільні ділянки, де листя перегниває і перетворюється на добрива для ґрунту.

      Велике значення приділяється охороні птахів і їх прирученню. Проводиться заготівля кормів для птахів на зиму. Вдома  з батьками учні виготовляють шпаківні, годівнички. Їх розвішують не тільки біля школи чи дому, а й у лісі. Місцевий лісник часто зустрічається з юними природолюбами.

      Також учні доглядають чудовий фруктовий сад, який є на території школи. Восени діти збирають щедрий урожай яблук. Кухарка шкільної їдальні  заготовляють з них сухофрукти, а взимку діти п’ють смачні і корисні компоти, ласують плодами із свого саду.

     Традиційними стали в школі: свято квітів, свято урожаю (дари природи діти здають в шкільну їдальню), свято зустрічі птахів, День Землі та інші.     

       Учні всіх класів беруть участь у тренінгах, природничих аукціонах, годинах спілкування. Була проведена конференція на тему: “Збережеш природу – врятуєш життя,” мета якої – сприяння збереженню природи. В школі проводяться конкурси на кращу екологічну стінгазету та виставки малюнків, плакатів. У творчих роботах школярі висловлюють свої думки про стан лісів, річок, озер, рослинного та тваринного світу в Україні, зокрема в нашій  Кіровоградській області.

     Природоохоронна робота має для учнів пізнавальний характер. Виховує формування наукового світогляду, екологічної культури, почуття патріотизму, любові до природи, бережливості, працьовитості, колективізму, позитивної орієнтації. Розвиває творчі здібності, навички дослідництва і винахідництва.

     В школі велика увага приділяється гуртковій роботі – важливому засобу виховання в учнів творчого підходу до справи, бажання пошуку. Щорічно проводиться виставка “Умілі руки , природа і фантазія”, що є своєрідним підсумком роботи всіх гуртківців школи. На ній експонуються найкращі роботи, учні нагороджуються грамотами, подарунками.

     Виховання не можливе без тісної співдружності школи і сім’ї, тому наш педагогічний колектив  прагне створити належні умови для спільної роботи.

     Ми вважаємо, що батьки мають добровільно брати участь у всіх шкільних заходах, а не лише приходити на збори, урочисті свята. Тісне співробітництво з батьківським колективом забезпечує успіх у будь-яких починань в нашій школі. Це і ремонт шкільних приміщень, класних кімнат, допомога в організації поїздок по визначних місцях Черкащини.

     У школі роками утверджується і міцніє правило: в центрі уваги, спостережень, роздумів, планів учителя повинна бути конкретна особистість.                

       Саме цими заходами намагаємося формувати взаємоповагу та самоповагу учнів, виховувати в дітей і дорослих моральне благородство, емоційну чутливість, любов до природи, дбати про здоров’я.

Висновок.

    Як навчав Василь Олександрович – частіше усміхатися, вчити приносити людям радість. В цілому творча спадщина педагога є неоціненним скарбом культури українського народу. На нашу думку, творчо розвиваючи ідеї В.О. Сухомлинського, загальноосвітня школа має стати осередком збереження й розвитку українських традицій, будуючи на них навчально-виховний процес.

         Золоті педагогічні зерна впадуть на благодатну ниву духовного відродження України лише за умов, коли кожен учитель увірує у свій святий обов’язок виховання особистості, вільної у своєму виборі та відповідальності за свій вибір.

     Навчання і виховання – це не підготовка до життя, а саме життя.

     На творах Василя Олександровича можна і вчити, і виховувати, адже це – невичерпна криниця пізнання світу і себе.

          Хочеться побажати освітянам України плідної підготовки й успішного відзначення 96-річчя від дня народження Василя Олександровича Сухомлинського.

ЛІТЕРАТУРА

1. Початкова школа. – 2012 – №5. – С. 1-3, № 7, 2012 рік ст. 32-33, № 9,2012 рік, ст. 10-20, №2, 2012 рік, ст.1-4.
2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2011. – №7. – С. 1-18.
3. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина: [вибр. тв. в 5-ти т. – Т. 3] / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 7-279.
4. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину: [вибр. тв. в 5-ти т. – Т. 2] / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1976. – С. 498-570.

Творча діяльність учителя як основна умова формування творчої особистості молодшого школяра в педагогічній спадщині

 В.О. Сухомлинського

 

 Однією з визначальних умов формування творчої особистості молодшого школяра в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, на нашу думку, була творча діяльність педагога як стійка єдність “способів і засобів діяльності, що забезпечує її творчий характер і цілісність”. Творчу діяльність педагога В. О. Сухомлинський розглядав як складну, багатогранну справу, яка починається там, “де зароджується іскра живої, трепетної думки, що шукає відповідь на питання, яке висувається життям. Без питання, без бажання знайти причинні залежності між явищами ця іскра ніколи не загориться. Питання, що запалює іскру творчості, виникає тоді, коли ти хочеш бачити свою справу, свою працю, результати своєї праці кращими, ніж вони є зараз, коли тобі не дає спокою думка: чому твої зусилля не приводять до того, до чого вони, здавалося б, повинні привести?”. Отже, за переконанням В. О. Сухомлинського, самою суттю педагогічної творчості є задум, спрямований на розв’язання педагогічних завдань, розробка задуму, втілення його в навчально-виховний процес та аналіз й оцінка його результату.  Виходячи з особливостей педагогічної творчості, яку важко порівняти з іншими видами продуктивної діяльності, В.О. Сухомлинський висуває низку ідей стосовно творчої педагогічної діяльності.

  В. О. Сухомлинський обґрунтував ідею про те, що тільки творча особистість учителя зможе виховати творця. Тому вчитель повинен усвідомлювати свою соціальну відповідальність, прагнути працювати творчо. “Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя”, – відмічав В. О. Сухомлинський .  Трактуючи поняття “педагогічна творчість”, В. О.Сухомлинський підкреслював дослідницьку сутність учительської праці, уміння педагога глибоко проникати в теоретичний зміст педагогічного явища, осмислювати його , бо “… за самою логікою, за філософською основою, за творчим характером, – як зазначав В.О. Сухомлинський, – педагогічна праця неможлива без елемента « дослідження».

    В. О. Сухомлинський висунув і обґрунтував ідею про те, що дослідження проблем, які розв’язані педагогічною наукою, щоразу відкриватимуться по-новому перед учителем, що працює творчо, як тільки він стане посередником між теорією і практикою. А сутність дослідницької роботи, на його думку, полягала передусім у аналізі фактів і необхідності їх передбачення.  

  В. О. Сухомлинський радив розпочинати педагогічне дослідження зі спостереження, вивчення і аналізу фактів. Під фактами він розумів реальний вираз, вияв об’єктивних закономірностей педагогічного процесу, розуміння сутності, які допоможе побачити взаємозалежність: а) того, що дає саме життя (дитина приходить до школи з об’єктивно існуючими рисами); б) того, що робить учитель; в) того, що буде досягнуто.

  Логічна єдність, спільність зазначених вище трьох факторів складає, як відмічав В. О. Сухомлинський, педагогічне явище. Тому педагогічна праця лише тоді стає творчим процесом, а вчитель лише тоді стає активною силою, яка впливає на особистість вихованця, коли він (учитель) не лише фіксує все, що відбувається, а й сам активно впливає на педагогічне явище, створює його. В. О. Сухомлинський писав: “Якраз у тому, що вчитель, спостерігаючи, вивчаючи, аналізуючи факти, творить педагогічне явище, і полягає найважливіший елемент творчого дослідження – передбачення … Тільки вивчення й аналіз фактів дають змогу вчителеві бачити в звичайному, звичному нове. Бачення нових сторін, нових рис, нових деталей у звичайному … – це важлива умова творчого ставлення до роботи” .

  Таким чином, творче дослідження вчителя сприяло, на думку В. О. Сухомлинського: а) вивченню граней педагогічного процесу; б) докорінній зміні погляду вчителя на власну роботу; в) формуванню творчої особистості школяра.

   З погляду науково-матеріалістичного розуміння майбутнього і свідомої підготовки до його зустрічі заслуговує на увагу психологічна ідея проектування людини, якої торкається у своїх працях В. О. Сухомлинський. Він аналізує обґрунтовану А. С. Макаренком ідею проектування людини. “… Цю проблему В. О. Сухомлинський сформулював ще до того, як педагогічна психологія набула функції проектуючої науки.

   Педагогічна творчість В. О. Сухомлинського розкриває методику проектування розвитку особистості дитини на тривалу перспективу, підкреслює самостійність дитячого життя. В. О. Сухомлинський писав: “… Найголовнішою сферою єднання теорії і практики є проектування людини” і створення людини, здатної стати активною творчою силою сьогодні і в майбутньому .

   Дуже важливим компонентом проектування творчої особистості В. О. Сухомлинський вважав “педагогічну характеристику учня”, яку вимагав готувати від кожного класного керівника.

  Педагогічні характеристики молодших школярів були вагомим внеском В.О. Сухомлинського в дитячу психологію, бо вони у більшій мірі доповнювали традиційні уявлення, які існували в цій галузі.

  Педагогічна характеристика вимагала “проникнення педагога в духовний світ дитини … вивчення її мислення, почуттів, характеру, волі, інтересів. Виховувати – це насамперед знати дитину, а щоб знати – треба постійно бачити, вивчати”, – відмічав В. О. Сухомлинський .

 Педагогічна характеристика включала в себе: спостереження і аналіз здоров’я, фізичного розвитку дитини, умови її всебічного розвитку, індивідуальних особливостей розумового розвитку (як дитина сприймає предмети і явища навколишнього світу, як у неї відбувається формування понять, які особливості її мови, як вона запам’ятовує, як розвинуте в неї образне й абстрактне мислення, яке емоційне забарвлення її мови, який ступінь її емоційної культури); середовище, обставини, в яких формується інтелект дитини (позитивні і негативні фактори, від яких залежить багатство її сприймання, уявлень, мови, кругозору); аналіз інтелектуального, морального життя сім’ї; аналіз емоційної культури дитини .

  Дуже важливою стороною характеристики дитини була її перспективність. “Ми прагнемо не тільки аналізувати те, що є, а й висловлюємо свої міркування, наміри, плани активного виховного впливу на особистість дитини, розповідаємо про те, як уже зараз здійснюється цей вплив, які труднощі зустрічаються … Ми намічаємо, що треба зробити практично, щоб увести дитину в активну творчу діяльність… Ми приходимо до висновку про те, що потрібно зробити для … розвитку дитини…, щоб завтра вона не була такою, як сьогодні, щоб у ній народжувалося й розвивалося нове”, – відмічав В. О. Сухомлинський .

 Вивчення дитини в Павлиській школі починалося за два місяці до початку навчання і не припинялося ні на один день. Воно здійснювалося за рахунок створення ситуацій взаємодії дитини з навколишнім світом, з речами і явищами, з людьми, з силами природи. В. О. Сухомлинський писав: “… Внутрішній духовний світ маленької людини відкриється перед вами тоді, коли ця людина напружує розумові зусилля – не для того, щоб пригадати слова, заучені з книжки, а для того, щоб пояснити незрозуміле явище природи, знайти відповідь на запитання: як? чому?”.

  Тут великої ролі В. О. Сухомлинський надавав суб’єкт-суб’єктному підходу взаємодії вчителя з дитиною. Він писав: “Учитель повинен стати другом дитини, пройнятися його інтересами, переживати її радощі і тривоги … і тоді дитина відкриється перед ним”.

  Отже, однією з найважливіших особливостей творчої праці педагога В. О. Сухомлинський вважав те, що його об’єкт праці – дитина – повсякчас змінюється, завжди новий, сьогодні не той, що вчора , тому найважливішим завданням творчого вчителя було “розпізнати, виявити, розкрити, виростити, виплекати в кожного учня його неповторно індивідуальний талант…”.А це можливе через проектування творчої особистості, на основі щоденного мікропередбачення творчого розвитку молодшого школяра і на основі сприйняття часткових результатів своєї діяльності передбачати її перспективний, цілісний результат.

  Для розвитку педагогічної творчості, зокрема при вивченні факторів, що впливають на рівень організації творчого навчально-виховного процесу, В. О. Сухомлинський вперше в педагогічну теорію ввів, обґрунтував, розкрив зміст і структуру поняття “педагогічна культура” вчителя як техніку, технологію взаємодії майстра і об’єкта його праці.

   В. О. Сухомлинський зазначав, що педагогічна культура – “це жива, творча педагогіка повсякденної праці – та педагогіка, в якій теоретичні закономірності процесу впливу на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя … це, образно кажучи, техніка і технологія взаємодії майстра і об’єкта його праці… це багатогранність, різноманітність, відточеність, зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними так само тонко, як прекрасний музикант володіє скрипкою” .

 Поняття “педагогічна культура” В. О. Сухомлинський розглядав як широку за своїм змістом і структурою категорію, яка пов’язана з загальною культурою особистості та високорозвинутим педагогічним мисленням. Її основу становили: віра педагога у те, що кожна дитина може стати доброю людиною; досконале знання науки, на основі якої побудований його предмет, котрий він викладає, закоханість у цю науку, глибокі знання, кругозір, інтерес до проблем науки, глибоке знання психології і педагогіки ; педагогічна етика; педагогічна творчість; науково-дослідна робота педагога; єдність науки, майстерності і мистецтва .  Вагомою гранню педагогічної культури вчителя у спадщині В. О. Сухомлинського була чітка “концепція виховання творчої особистості засобами живого, переконуючого слова вчителя, який у слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця – як людина, яка діє словом” . Проблема майстерності мови вчителя репрезентована В. О. Сухомлинським у його працях: “Слово про слово”, “Слово вчителя в моральному вихованні”, “Рідне слово”, “Слово і емоційна культура людини”, “Розповідь учителя як метод навчання”, “Слово і мислення”, “Мислення, живе слово, творчість – в основі системи навчання” і багато інших.

  В. О. Сухомлинський стверджував, що “слово – могутній засіб впливу на людську душу, слово в устах досвідченого педагога – сила, яку нічим не «замінити». “Творче слово вихователя породжує творчість учня. Зернину творчої думки, з якої виростає паросль творчої праці, часто сіє саме слово вихователя” .

  Отже, творча особистість учителя, відчуваючи естетичні потенції слова, розкриває їх перед дітьми і тим самим спрямовує своїх вихованців на творчу словесну діяльність.  Розвитку творчого стилю діяльності, на думку В. О. Сухомлинського, сприяє створення колективу творчої співдружності однодумців, в якому кожен робить свій індивідуальний внесок у колективну творчість, кожний збагачується духовно завдяки творчості колективу, водночас духовно збагачує своїх товаришів.

 В. О. Сухомлинський у книзі “Розмова з молодим директором школи” показав, завдяки чому створюється педагогічна платформа однодумців, народжується педагогічний ансамбль, це: а) аналіз директором, завучем навчально-виховного процесу і виявлення одного із слабких місць у ньому; б) звернення уваги на слабке місце в навчально-виховному процесі всього педагогічного колективу, викликаючи прагнення самих учителів проаналізувати з цієї точки зору свою роботу; в) народження інтересу до питання і потреба якомога більше дізнатися про проблему (звернення до науково-теоретичних основ проблеми: теоретичні семінари, методичні наради, педагогічні читання); г) спроба кожного вчителя за допомогою пошуку педагогічних прийомів розв’язати виниклу проблему; д) обмін досвідом про застосовані вчителем прийоми (можливо відомих у педагогіці, але перевідкритих вчителями), що ставали справжнім відкриттям колективу і створювали атмосферу однодумства.  Так проблема ставала ідеєю всього педагогічного колективу, педагогічною платформою однодумців, створюючи справжню творчу атмосферу в роботі школи.

 Так досліджувалися в Павлиській середній школі закономірності в проблемі “слово і думка”, “думка і почуття” та інші, які мали велике значення для формування творчої особистості молодшого школяра.

  Приблизно двічі на місяць учителі Павлиської школи читали для своїх товаришів лекції з наукових проблем. Були прочитані лекції, які сприяли формуванню людини-творця, а саме: “Мозок і свідомість”, “Біохімічні процеси і мислення”, “Фізіологічні основи пам’яті”, “Поєднання розумової і фізичної праці й завдання школи”, “Науково-технічний прогрес, праця і завдання школи” та інші .

 Джерелом інтелектуального багатства вчителя В. О. Сухомлинський вважав індивідуальне читання. «Справжній педагог – книголюб: таке золоте правило нашого колективу…».

 В. О. Сухомлинський обгрунтував і реалізував положення про те, аби усе, що стосується кожної дитини, – її мислення, емоції, задатки, здібності, інтереси, нахили, захоплення знали усі педагоги школи. На нашу думку, В. О. Сухомлинський розширює ідею А. С. Макаренка про значення і склад педагогічного колективу. Двічі на місяць проводилися засідання науково-педагогічного семінару, присвячені саме дитині. В. О. Сухомлинський писав: “Смисл усього цього в тому, щоб збагатити духовне життя дитини, виховати в неї морально ціннісні потреби, запити, інтереси, розкрити у ній все добре, побачити ту золоту жилку, яка з часом – при належному шліфуванні, обробці – визначить достоїнство і багатство її особистості” .

   Переконавшись, що основу педагогічної творчості складає педагогічна майстерність учителя, В. О. Сухомлинський висуває і впроваджує серед учителів ідею створення кожним учителем “індивідуальної творчої лабораторії”.

   Суть її полягала у вдумливому аналізі учителем своєї роботи, в теоретичному осмисленні свого досвіду, прагненні пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою . Об’єктивна оцінка своєї роботи, на думку вчених, сприяє тому, що вчитель пізнає себе і починає складну річ: висуває вимоги до себе, а отже, активізує свої динамічні духовні резерви. Він стає творцем в педагогічному процесі, бо творчість учителя – це і керування самим собою.

  Вагомим чинником творчого стилю діяльності вчителя В. О. Сухомлинський вважав спрямованість навчально-виховного процесу в початковій школі як творчого. Реалізація його полягала перш за все у творчому застосуванні найбільш продуктивних і водночас гуманних форм і методів навчання. В. О. Сухомлинський писав: “Успіх розумового виховання залежить від творчого застосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання” .

  В. О. Сухомлинський, виходячи з елементів всього навчального процесу молодших школярів у Павлиській школі, створив власну класифікацію методів навчання за двома ознаками. Перша – методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, опис; тлумачення понять, інструктаж, бесіда; самостійне читання книжки для первинного сприйняття знань; демонстрація та ілюстрація; показ трудового процесу, вміння; самостійне спостереження, екскурсії, практична робота в процесі самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ. Друга – методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення фактів і явищ природи, праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, анотації, складання задач, програмування); виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, колгоспному полі, в лабораторії, кабінеті); керування машинами, механізмами, апаратами для поглиблення, розвитку, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь та поглиблення знань (у майстерні, на навчально-дослідній ділянці, колгоспному полі, фермі) .

  Основною умовою творчого застосування зазначених вище методів навчання була їх відповідність розробленим В. О. Сухомлинським принципам побудови уроку, серед яких : 1) поєднання, об’єднання, злиття практичної роботи, що виконують учні, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням, розвитком, застосуванням; 2) застосування знань (у різноманітних формах) як найважливіший, головний шлях не тільки поглиблення, розвитку знань, а й їх виявлення, перевірку, обліку; 3) тривалість і поступовість процесу оволодіння знаннями .

  Вагомим чинником творчої майстерності вчителя В. О. Сухомлинський вважав керівництво мислительними процесами на уроці. Це керівництво передбачалося і планувалося ще в процесі підготовки до уроку. “Учитель повинен готуватися не до уроку в якомусь класі взагалі, а до уроку з якимись учнями. Глибокий аналіз і синтез фактичного матеріалу, перероблення його, пристосовуючи до дитячого мислення, – перший етап керівництва дитячим мисленням. Викладаючи теоретичний матеріал на уроці, учитель повинен ставити себе на місце учнів, знову “відкривати” разом із дітьми те, що їм ще невідомо. В цьому “відкриванні” полягає радість дитячої праці, радість подолання труднощів. Це другий етап керівництва дитячим мисленням … Справжня майстерність учителя полягає в тому, щоб у процесі дитячого мислення зуміти побачити те, що не було передбачено підготовкою до уроку. Керувати дитячим мисленням на уроці – це передусім мислити разом із учнями, долати разом із ними шлях пізнання”, – відмічав В. О. Сухомлинський ..

 Необхідною передумовою творчої спрямованості навчально-виховного процесу В. О. Сухомлинський вважав активну діяльність учнів. Вона полягала в: а) утвердженні вчителем дитини в навколишньому світі як активного творця, будівничого, що переживає почуття гордості за свої успіхи; б) особистих зусиллях школяра, спрямованих до прагнення перевірити правильність тієї чи іншої істини практично, працею, фізичними зусиллями .

  Важливими чинниками активної діяльності учнів в процесі інтелектуальної праці В. О. Сухомлинський вважав: 1) бачення, усвідомлення, переживання учнем результатів своїх зусиль, розуміння учнем, що глибина знань, сталість умінь та навичок – усе це залежить від нього; 2) перш ніж учити учня запам’ятовувати, необхідно добре навчити обмірковувати, мислити, аналізувати факти і явища навколишнього світу; 3) застереження учня від заучування незрозумілого і того, що ще недостатньо розкрите на численних фактах (правил, формул і т. п.); 4) зв’язок думки з її першоджерелом – явищем, з причинно-наслідковими зв’язками між явищами і вироблення в учня певного стилю розумової діяльності, способу мислення; 5) під час викладання нового матеріалу учитель повинен не розкривати всіх сторін і взаємозв’язків того, що вивчається, а враховувати, що школяреві доведеться самостійно працювати над матеріалом; 6) самостійне усвідомлення матеріалу, обмірковування його учнем; 7) правильна оцінка трудових зусиль учня, а також процесу оволодіння знаннями .

Висновок

Таким чином, однією з важливих умов формування творчої особистості молодшого школяра в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського була творча діяльність педагога. Основними компонентами творчої діяльності вчителя В. О. Сухомлинський вважав: усвідомлення педагогом соціальної відповідальності, прагнення працювати творчо, бо тільки творча особистість педагога зможе виховати творця; трансформацію теорії в практичне педагогічне керівництво; організацію дослідницької роботи як уміння педагога глибоко проникати в теоретичний смисл педагогічного явища, осмислювати його; проектування розвитку особистості дитини як найголовнішої сфери єднання теорії і практики; суб’єкт-суб’єктний підхід взаємодії вчителя з учнем; педагогічну культуру, що пов’язана з загальною культурою особистості та високорозвинутим педагогічним мисленням; створення власної індивідуальної творчої лабораторії і колективу творчої співдружності однодумців; творчу спрямованість всього навчально-виховного процесу в початковій школі.